Прийшов час розповісти історію, яка наповнена героїзмом і самовіддачею на всі сто відсотків. Він військовослужбовець однієї з мотопіхотних бригад. За своєю спеціальністю (Олександр має освіту фельдшера) на початку служби вибрав собі позивний "Док". Але побратими звуть його між собою Миколайович.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяПро історію Олександра пише військовий кореспондент Оксана Іванець спеціально для порталу АрміяInform.
Олександр закінчив Київське медучилище ще в 1984 році. Спочатку напрацьовував медичний досвід у фельдшерсько-амбулаторному пункті, потім у бригаді швидкої допомоги.
Згодом чоловік одружився, народилася дочка. Через нестабільне і низьке грошове утримання медиків у 90-х був змушений кинути улюблену справу. Згодом Олександру вдалося організувати свій бізнес, що приносить невеликий, але стабільний заробіток.
У 2014 році, з початком бойових дій на Донбасі, пам'ятаючи про те, що він військовозобов'язаний, чоловік одним з перших прибув до військкомату, щоб виконати свій громадянський обов'язок. Але сталося не так, як думалося... незабаром у його дружини виявили невиліковну хворобу. Незважаючи на тривалу боротьбу за життя, восени 2017-го улюблена Олександра пішла в засвіти…
Через два роки після трагедії чоловік вступив до лав ЗСУ. Незважаючи на свій вік (Олександру 57 років), він виконує бойові завдання на першій лінії фронту — на одному з Вопів.
"Спочатку мене хотіли направити в медичну роту, але я попросився саме на нуль. І вдячний, що керівництво пішло мені назустріч", – розповідає чоловік.
Завдяки легкій вдачі і гострому почуттю гумору Миколайович легко вписався в молодий колектив. Нарівні з побратимами, крім прямих функціональних обов'язків, він виконує й інші завдання – чергує на спостережних пунктах, веде "Господарські" справи – чистить окопи, рубає дрова, носить воду.
"Я тут помолодшав душею і тілом", – посміхається чоловік.
І хоча на війні своїм побратимам він годиться в батьки, в той же час Миколайович залишається дбайливим сином. Мати Олександра досі не знає, що вже два роки він воює на сході країни. Вже під час фотозйомки чоловік надів балаклаву, щоб прикрити обличчя.
"Маму потрібно берегти. Нехай продовжує думати, що я зараз у Львові, працюю в охоронній фірмі", — ділиться бойовий медик.
Раніше повідомляли, воїни ЗСУ знайшли віру в радість на Донбасі після запалення свічок: Різдво пройшло за сотні км від рідних будинків.
Як повідомляв Знай.uа, Руслан ще в школі знав, що опиниться на Донбасі заради захисту України: 2013-2014 роки прожив на власні очі.
Знай.uа писав, "Був щуплим і лупооким, армія зробила з мене людину": українець з пташиним позивним "Сич" порівняв себе до і після ЗСУ.
